Індивідуальні форми методичної роботи з педагогами ЗДО

Методична робота в закладі дошкільної освіти (далі – ЗДО) має спонукати вихователя до роботи над підвищенням свого фахового рівня, сприяти збагаченню педагогічного колективу знахідками, допомагати молодим вихователям переймати майстерність у більш досвідчених колег. Головне – вибудовуватися на особистісно-зорієнтованих засадах.

На думку науковців, які переймаються проблемами післядипломної освіти, методична робота є важливою ланкою системи безперервної освіти педагога [Жерносєк І.П., Крутій К.Л. та ін.]. Накопичено достатньо великий досвід організації методичної роботи в ЗДО і розроблено форми і методи.

Отже, методична робота ЗДО – це цілісна, заснована на досягненнях науки, передового досвіду і конкретному аналізі труднощів вихователя, система взаємопов’язаних заходів і дій, направлена на всебічне підвищення професійної майстерності кожного вихователя, на узагальнення і розвиток творчого потенціалу педагогічного колективу в цілому, а в остаточному підсумку – на досягнення оптимальних результатів навчання, виховання і розвитку дошкільників [ Атмахова Л.].

На думку С.Г.Молчанова , методична робота – «обов’язкова складова частина професійно-педагогічної діяльності в межах якої складаються теоретичні продукти (розробки, конспекти і т.д.), забезпечуючи педагогічні та управлінські дії.

Основними завданнями методичної роботи в ЗДО, на думку більшості авторів, є:

- вивчення та впровадження перспективного педагогічного досвіду;

- ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічної науки з метою підвищення наукового рівня педагога;

- збагачення новими, прогресивними і більш досконалими методами та засобами навчання;

- постійне вдосконалювання навичок самоосвіти, надання педагогу кваліфікованої допомоги, як у питаннях теорії, так і в практичній діяльності, у підвищенні результатів його педагогічної праці [Белая К.Ю., Голіцина Н.С., Дуброва В.П., Крутій К.Л., Милашевич О.П. та ін.].

Підсумуємо. Завдання методичної роботи полягає в створенні такого освітнього простору в закладі, де б повністю було з реалізовано творчий потенціал педагогічного колективу і кожного зокрема.

Авторський досвід доводить, що більшості педагогам, особливо тим, хто розпочинає професійний шлях, необхідна допомога – з боку досвідчених колег, керівників, старших вихователів ЗДО, з боку методичного товариства. Ця потреба багаторазово посилилася у зв’язку з переходом до впровадження Державної базової програми та комплексних додаткових. Педагогам конче необхідна постійна методична підтримка, щоб грамотно і свідомо вибудовувати цілісний освітній процес, ураховуючи різноманітність інтересів і можливостей дітей.

Проте існує проблема низької ефективності управлінських дій з підвищення професійної майстерності кожного педагога ЗДО. Це пояснюється безсистемністю методичних заходів, відсутністю належного планування, обмеженістю форм, що використовуються.

Форми організації методичної роботи в закладі дошкільної освіти досить динамічні. Вибір конкретної з них залежить від:

• педагогічної культури вихователів;

• конкретних завдань над якими працює заклад дошкільної освіти;

• морально-психологічного клімату в педагогічному колективі;

• якості аналізу результатів діагностування педагогів;

• матеріально-технічних можливостей закладу;

• інноваційної відкритості;

• особливостей організації освітнього процесу з дітьми;

• активності педагогів та керівництва..

Індивідуальні форми методичної роботи є складовою самоосвіти вихователя, що здійснюється за індивідуальними планами з урахуванням його професійних потреб, результатів взаємооцінки, рекомендацій керівництва ЗДО, досвідчених педагогів. Змістом її є систематичне вивчення психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі дошкільних та районних методичних об’єднань, конференцій, педагогічних читань, семінарів, розробка проблем, пов’язаних з удосконаленням освітнього процесу, проведення експериментальних досліджень, огляд педагогічних та методичних журналів тощо.

Пріоритетним завданням у методичній роботі з конкретним педагогом є формування індивідуальної, авторської, високоефективної системи педагогічної діяльності вихователя, яка повинна бути націлена на збагачення знань педагога, розвиток у нього мотивів творчої діяльності. Перш ніж розпочинати методичну роботу з тим чи іншим педагогом, вихователю-методисту необхідно провести діагностику, опитування, анкетування, індивідуальну бесіду та визначити, яка проблема йому цікава або у чому він зазнає труднощів, що нового є в педагогічній практиці, а вже потім складати план індивідуального освітнього маршруту.

Під індивідуальним освітнім маршрутом педагога ЗДО розуміємо унікальну тільки для цієї особистості лінію саморозвитку в освітньому просторі, що реалізується на засадах свідомого вибору основних компонентів своєї освіти – смислу, мети, завдань, темпів, форм і методів навчання, особистісного змісту освіти, системи контролю та оцінки результатів.

Зауважимо, що створення індивідуального освітнього маршруту не може бути формалізованим. Щоб цього уникнути, педагог повинен добровільно прагнути самовдосконалення.

Далі пропонуємо зміст індивідуального освітнього маршруту, який ґрунтується на активному використанні індивідуальних форм методичної роботи, а саме: самоосвіта, перспективний педагогічний досвід, консультування, атестація, курси підвищення кваліфікації.

Розглянемо кожну запропоновану форму методичної роботи більш детально.

Розвиток особистості педагога нерозривно пов’язано з його прагненням до самостійного поповнення своїх знань. Тому самоосвіта педагога є найважливішою індивідуальною формою методичної роботи.

Самоосвіта – це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об’єктивних потреб дошкільного закладу, із різних джерел – додатково до тих, що здобуті в базових навчальних закладах. Самоосвіту можна визначити як систему і процес надбання необхідних знань, умінь і навичок шляхом самостійних занять на робочому місці, чи поза ним. Як процес оволодіння знаннями вона тісно пов’язана з самовихованням і є складовою частиною

Форми самоосвіти різноманітні:

• робота в бібліотеках із книгами, періодичними виданнями, монографіями, каталогами;

• участь у роботі тренінгів, конференцій, науково-практичних семінарів;

• отримання консультацій спеціалістів практичних центрів, профільних кафедр системи післядипломної освіти;

• вивчення і творче застосування досягнень перспективного педагогічного досвіду, упровадження інноваційних розробок;

• ведення власної картотеки з обраної проблеми;

• робота з банком діагностичних і корекційно-розвивальних програм в районних (міських) методичних центрах тощо.

Організація самоосвіти педагога ґрунтується на таких принципах: систематичність і послідовність; зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога; взаємозв’язок наукових і методичних знань у самоосвітній підготовці вихователя; комплексне вивчення психолого-педагогічних і науково-методичних проблем, лінґводидактичних засад навчання дошкільників; відповідність змісту самоосвіти рівню підготовки педагога, його інтересам і нахилам.

Лише за наявністю таких ознак здійснюється самоосвіта педагога.

Директор закладу дошкільної освіти так організовує роботу, щоб самоосвіта кожного педагога була необхідністю. Самоосвіта - це перший щабель до вдосконалення професійної майстерності. У методичному кабінеті для цього створюються необхідні умови: постійно поновлюється і поповнюється бібліотечний фонд довідниковою і методичною літературою, досвідами роботи, періодичними виданнями; організовуються виставки, у тому числі й тематичні; плануються різноманітні відео- та фото перегляди тощо.

У процесі самоосвіти педагог має подбати про зв’язок змісту індивідуального плану з проблемою, над якою працює педагогічний колектив, удосконалення знань та умінь, необхідних для успішної професійної діяльності, підвищення власної майстерності. Ефективність самоосвіти залежатиме від того, наскільки педагог буде послідовним у своєму прагненні до вдосконалення. Важливим є постійне ускладнення змісту і форм роботи над собою, забезпеченні конкретних її результатів.

Консультація – це порада фахівця щодо вирішення певного питання. Із багатьох форм методичної роботи в ЗДО особливо міцно увійшла в практику така форма, як консультування педагогів.

Термін «консультування» не має єдиного визначення. По-перше, це пов’язано здебільшого з широким використанням термінів «консультація» і «консультування» у різних галузях і сферах людської діяльності. Консультація (від лат. consultatio — порада) може означати і вид освітнього заняття — додаткова допомога методиста у впровадженні технології; і нарада фахівців з будь-якого питання; і назви установ, що надають допомогу порадами фахівців; і, нарешті, консультація — порада, що надається фахівцем (наприклад, бесіда з методистом)

По-друге, це пов’язано з тим, що консультуванням як наданням поради чи допомоги може займатися практично кожна досвідчена людина (батьки, колеги по роботі, директор ЗДО, друзі та ін.). Можна виокремити різні категорії людей, які займаються консультуванням, але не обов’язково вони є професійними консультантами.

Отже, консультація – це вид індивідуальної методичної роботи з кадрами, тоді як консультування – це процес надання поради чи допомоги.

Консультації можуть бути за основним напрямкам роботи всього колективу, за актуальними проблемами освітнього процесу, замовленням вихователів тощо. Будь-яка консультація потребує від вихователя-методиста підготовки і професійної компетентності.

Якщо консультації з пріоритетних завдань колективу відбиваються в річному плані закладу, то індивідуальні проводяться за необхідністю, можуть виникати спонтанно, якість їх проведення в цьому випадку залежить від педагогічної майстерності й педагогічної інтуїції вихователя-методиста.

Вихователь-методист повинен «тримати руку на пульсі часу», чітко відчувати потреби і можливі проблеми, як теоретичного так і практичного характеру, бо у разі необхідності часу для підготовки у нього може не бути. Попередня підготовка до консультації охоплює аналіз відповідної літератури, вибудови структури консультації, визначення її змісту, підготовку наочних посібників тощо. Використовуючи різні методи при проведенні консультацій, вихователь-методист не тільки передає знання педагогу, але і прагне сформувати в нього творче ставлення до діяльності.

Кiлькiсть переглядiв: 134