ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

У наш час відбувається пошук нових шляхів організації освіти дітей із особливими освітніми потребами. Однак, на сьогодні практично не розроблений механізм здійснення інклюзивного навчання дошкільників, які потребують корекції психофізичного розвитку. У зв`язку з цим, виникає потреба в організації особливого виду дошкільного навчального закладу, де б реалізувалась інклюзивна освіта. Це пов`язано зі специфікою методик, непідготовленістю кадрів, відсутністю спеціалістів. Адже, крім вихователя, у навчальному процесі активну участь бере помічник (асистент) вихователя, який володіє корекційно-компенсаторними технологіями. Він здійснює превентивне і корекційне сприяння, психологічні і корекційні послуги. Меншою, ніж у звичайних групах, є наповнюваність дітей. Тому виникає потреба у створенні реальних умов дошкільної інклюзивної освіти, які забезпечать дітям, починаючи з раннього віку, увесь спектр освітніх послуг, різноманітних за формою й змістом, а саме: корекційно-розвивальних, оздоровчо-лікувальних, соціально-психологічних.

Актуальною проблемою корекційної педагогіки єінклюзивне навчання,тобто створення такого освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку. Тому останнім часом у світовій освітній практиці застосовується термін "інклюзія" (від англ.inclusion– включення) – процес реального включення всіх громадян, які мають труднощі у психофізичному розвитку, в активне суспільне життя. Він припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті.

Саме період дошкілля відіграє важливу роль у становленні особистості і є сензитивним для формування її первинного світогляду, самосвідомості, розвитку соціальних властивостей. Саме в цей час закладаються передумови майбутньої навчальної діяльності дитини, йде активний розвиток її пізнавальних можливостей. Як свідчить практика, дошкільники, які потребують корекції психофізичного розвитку, адаптуються до життя у загальноосвітніх навчальних закладах краще, ніж у спеціальних закладах. Особливо помітна різниця у набутті соціального досвіду.

У 1994 році Саламанкською декларацією уведено в міжнародний вжиток термін«інклюзія»та проголошено принцип інклюзивної освіти. Стверджуючи основні права та унікальність кожної дитини, цим документом визначено, що системи освіти (за усіма віковими групами) мають бути розроблені у відповідності з індивідуальними потребами у контексті інклюзії.

Система інклюзивної освіти включає в себе загальнонавчальні заклади середньої, професійної та вищої освіти. Інклюзивна освіта передбачає не лише активне включення й участь дітей обмеженими можливостями в навчальному процесі загальноосвітнього навчального закладу, але більшою мірою перебудову всього процесу загальної освіти як системи для забезпечення освітніх потреб всіх дітей.

В Україні проблеми інклюзивної освіти досліджують такі вчені як А.Колупаєва (автор першого в нашій державі монографічного дослідження з інклюзивної освіти), В.Бондар, А.Заплатинська, М.Кавун, Ю.Найда, Т.Сак, М.Сварник, В.Тищенко та ін. Їх теоретичні та методичні праці присвячені питанням інклюзивної освіти дітей шкільного віку. Однак, цей процес має починатись із дитячого садка. Зокрема, окремі аспекти даної проблеми відображено в працях І.Білецької, Л.Білецької, О.Завальнюк. На їхню думку, відсутність інклюзивної освіти у дошкільному віці призводить до втрати часу, необхідного для надання оперативної комплексної допомоги дитині у сензитивний період її розвитку.

На необхідність включення дітей з відхиленнями в розвитку в середовище звичайних дітей вказував ще Л.С.Виготський: "Надзвичайно важливо з психологічної точки зору не замикати аномальних дітей в особливі групи, але можливо ширше практикувати їх спілкування з рештою дітей; ...глибоко антипедагогічним є правило, згідно якого ми, з метою зручності, підбираємо однорідні колективи розумово відсталих дітей. Роблячи це, ми йдемо не тільки проти природної тенденції в розвитку цих дітей, але, що набагато важливіше, ми позбавляємо розумово відсталу дитину колективної співпраці і спілкування з іншими, посилюємо, а не полегшуємо найближчу причину, що обумовлює недорозвинення її вищих функцій".

Інклюзивна освіта передбачає готовність навчати кожну дитину, незалежно від наявності чи відсутності у неї фізичних або психічних вад, та у максимальному обсязі, що відповідає навчальній програмі того закладу або групи, які дитина відвідувала б у разі відсутності у неї будь-яких відхилень (Rogers, 1994).

Головною особливістю інклюзивної освіти є зміна поглядів, переконань, філософії, менталітету усіх учасників освітнього процесу: дітей, батьків, педагогів, обслуговуючого персоналу, що є важливим для створення у навчальному закладі оптимального комфортного середовища.

Крім того, включення дітей із психофізичними вадами у групи здорових однолітків потребує ранньої діагностики, спеціального навчання, максимальної корекційної психолого-педагогічної підтримки, допомоги батьків, а також відповідного обладнання, спеціальних засобів реабілітації. Дорослі (батьки, члени сім'ї, педагоги) мають володіти вичерпною інформацією про стан здоров'я дитини, її психофізичні особливості, темпи і рівень загального розвитку. Педагогічна діагностика має проаналізувати особливості розвитку дитини, визначити її потенційні можливості, задатки та інтереси, які можуть бути використані як опорні ланки у розробленні та здійсненні корекційно-розвивальних впливів. Застосування методів педагогічної діагностики у навчанні й вихованні дітей сприяє своєчасному виявленню їхніх труднощів, цілеспрямованому аналізу поведінки й діяльності, встановленню причин відхилень у розвитку, добору засобів корекційних впливів.

Прихильники інклюзії (Hastings & Graham, 1995) зауважують, що розміщення дітей з порушеннями у розвитку у загальноосвітніх навчальних закладах усуватиме негативні стереотипи, а особисті контакти сприятимуть формуванню позитивного ставлення до осіб з особливими потребами . Серед труднощів на шляху інклюзивної освіти є вірогідність, що діти виявляться не достатньо підготовленими до сприйняття своїх ровесників з особливими потребами. Причому ставлення до дітей із порушеннями розвитку може бути навіть гіршим, аніж до дітей із фізичними вадами (Townsend, Wilton & Vakilirad, 1993).

Навчальний заклад з інклюзивною формою навчання вирішує наступнізавдання:

1) створення єдиного психологічно комфортного освітнього середовища для дітей, які мають різні стартові можливості;

2) забезпечення діагностування ефективності процесів корекції, адаптації та соціалізації дітей з особливостями розвитку на етапі шкільного навчання;

3) організація системи ефективного психолого-педагогічного супроводу процесу інклюзивного навчання через взаємодію діагностико-консультативних, корекційно-розвиткових, лікувально-профілактичних, соціально-трудових напрямів діяльності;

4) компенсація недоліків дошкільного розвитку;

5) подолання негативних особливостей емоційно-особистісної сфери через включення дітей в успішну діяльність;

6) поступове підвищення мотивації дитини спираючись на її особисту зацікавленість і через усвідомлене ставлення до позитивної діяльності;

7) охорона та зміцнення фізичного й нервово-психічного здоров`я дітей;

8) соціально-трудова адаптація дітей із особливими освітніми потребами;

9) зміна суспільної свідомості щодо дітей з особливостями в розвитку.

Навчання в інклюзивних закладах дозволяє дітям набути знань про права людини (хоча їм це не викладається спеціально), а це призводить до зменшення дискримінації, оскільки діти вчаться спілкуватися один з одним, вчаться розпізнавати і приймати відмінність.

Головнимиознакамиінклюзивного дошкільного закладу є:

1) чітке розуміння інклюзії працівниками дитячого садка та батьками у формі програмної декларації;

2) процеси, що забезпечують участь усіх дітей в основних заходах закладу;

3) регулярне проведення співбесід і консультацій з батьками з метою врахування їх думок при організації роботи закладу;

4) проведення регулярних тренінгів щодо практики інклюзії працівників дошкільного навчального закладу;

5) адекватний підбір і адаптація матеріалів для задоволення спеціальних потреб окремо узятої дитини;

6) наявність процесів, що забезпечують активну участь усіх дітей в житті закладу.

Основнимицілямидошкільної інклюзивної освіти є:

1) створення безбар’єрного середовища у навчанні:

а) відкритість і доступність як для дітей, так і для дорослих (чим більше учасників навчального процесу – управління освіти, методичні центри, загальноосвітні, спеціальні та вищі навчальні заклади, інститут післядипломної педагогічної освіти, батьківські та громадські організації тощо – тим успішнішою буде дитина);

б) технічне оснащення навчальних закладів;

в) розробка спеціальних навчальних курсів для педагогів, спрямованих на розвиток їх взаємодії з дітьми із особливими потребами;

г) спеціальні програми, спрямовані на полегшення процесу адаптації дошкільників, які потребують корекції психофізичного розвитку, у загальноосвітньому навчальному закладі;

2) розуміння специфічних чинників, від яких залежить ефективність інклюзії для дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку;

3) розуміння ролі індивідуальних асистентів;

4) визнання необхідності і ефективності невеликих індивідуальних бесід з дитиною.

На думку Є.Ю. Плетньової, для освіти дітей із особливими потребами мають бути створені такіумови:

- регламентоване нормативно-правовими документами фінансове та юридичне забезпечення навчально-виховного процесу;

- спеціально підготовлений для роботи з «особливими» дітьми кадровий ресурс інклюзивного навчального закладу;

- матеріально-технічна база для створення безбар’єрного середовища (пандуси, підйомники, спеціально обладнані туалети, кабінети лікувальної фізкультури, психомоторної корекції, кімнати для логопедичних і корекційних занять, спортивна зала і т.п.);

- адаптовані навчальні плани й програми занять, складені спеціалістами, педагогами;

РОЛЬ ПСИХОЛОГО-МЕДИКО-ПЕДАГОГІЧНИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ У РОЗВ'ЯЗАННІ ПРОБЛЕМ ІНКЛЮЗІЇ

Найпершими, хто помічає проблеми і труднощі у розвитку дошкільника, є батьки, лікарі-педіатри, вихователі. Тому дуже важливо, щоб вони не зволікали, не чекали на спонтанне усунення вади, а звернулися до фахівців. Консультацію щодо раннього розвитку дитини, створення необхідних для неї умов, а за необхідності - і допомогу можна одержати у психолого-медико-педагогічних консультаціях (ПМПК). Для цього батькам не потрібно жодних направлень і дозволів. Вони можуть відвідати ПМПК з власної ініціативи. Чим раніше дитина одержить необхідну допомогу (педагогічну, психологічну, медичну), тим легшою буде структура її дефекту, тим ліпше вона розвиватиметься.

Важливо, щоб і вихователі дошкільних закладів, і вчителі шкіл вчасно помічали проблеми поведінки дітей, труднощі у навчанні і радили батькам відвідати спеціалістів ПМПК. Саме вони допоможуть визначити, що спричинило труднощі чи вади у розвитку дитини, призвело до проблем шкільного навчання; порадять, які умови створити у сім'ї, дитячому садку, школі; нададуть корекційну допомогу або порадять спеціальний заклад для цього.

Приймати рішення про заклад для дитини з психофізичними вадами мають батьки разом із фахівцями ПМПК. При цьому необхідно врахувати дуже багато чинників, зокрема:

• вік дитини;

• категорія аномального розвитку (нозологія);

• конкретний клінічний діагноз;

• наявність супутніх відхилень;

• стан соматичного здоров'я;

• інтелектуальний ступінь;

• особливості психічного і фізичного розвитку;

• потреби і можливості дитини.

Тобто, треба рекомендувати заклад з урахуванням суто індивідуальних особливостей розвитку дитини, потреб родини.

Безсумнівно, якщо у дитини вада психофізичного розвитку є не різко вираженою, передусім для неї рекомендують інклюзивний варіант дошкільного виховання (за наявності у дошкільному закладі відповідних фахівців).

КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИХОВАТЕЛІВ ЯК ЗАПОРУКА ЕФЕКТИВНОСТІ ІНКЛЮЗИВНОЇ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Якщо корекційні педагоги, практичні психологи, які спеціалізуються на корекційній роботі, є компетентними щодо роботи з такими дітьми, то вихователі дошкільних закладів часто не мають ні психологічної, ні методичної готовності до інклюзії. Тому у загальноосвітніх дошкільних навчальних закладах має здійснюватися спеціальна підготовка педагогічного персоналу.

Наказом Міністерства освіти і науки України «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю» від 2 грудня 2005 р. № 691 передбачено включення у навчальні плани вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації, що готують фахівців за напрямом «Педагогічна освіта», дисципліни «Основи корекційної педагогіки», яка й забезпечить професійну готовність до інклюзивної освіти. Досвід інших країн переконливо доводить, що для тих фахівців, які вже працюють у навчальних закладах, ефективними шляхами такої підготовки є курси підвищення кваліфікації, теоретичні та практичні семінари, тренінги.

Змістом такої освіти мають бути основи корекційної педагогіки і психології з певними методичними аспектами. Зокрема, вихователі мають бути компетентними у таких питаннях:

• підходи держави і суспільства до організації освіти дітей, які мають вади психофізичного розвитку;

• основні поняття корекційної педагогіки і спеціальної психології;

• особливості і закономірності розвитку різних категорій осіб з психофізичними вадами;

• комплексне психолого-педагогічне вивчення дітей;

• диференційовані та індивідуальні механізми і прийоми дошкільного корекційного навчання і виховання кожної із категорій дітей;

• зміст та методи роботи з родинами вихованців.

З метою реалізації інклюзивної освіти вихователі повинні вміти:

• здійснювати моніторинг розвитку дітей, що мають труднощі у засвоєнні знань, різних видів діяльності та адекватно оцінювати причини, якими спричинено ці труднощі;

• своєчасно виявляти відхилення у розвитку дошкільників та під керівництвом корекційного педагога брати участь у здійсненні правильного психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку;

• здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до вихованців з вадами психофізичного розвитку;

• формувати готовність здорових дошкільників до позитивної спільної взаємодії з однолітками, що потребують корекції психофізичного розвитку;

• проводити роботу з батьками щодо надання їм правильної інформації про осіб з порушеннями психофізичного розвитку.

Поза всяким сумнівом, компетентність вихователів є однією з умов ефективності інклюзивної дошкільної освіти.

СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВОГО СОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ІНКЛЮЗІЇ ДІТЕЙ З ВАДАМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ

Результати досліджень багатьох науковців засвідчують, що розумовий, емоційний і соціальний розвиток дітей з психофізичними вадами прямо залежить від позитивного ставлення до них, їх розуміння і прийняття педагогами, батьками і здоровими дітьми. Сприятливе соціальне середовище є однією із вихідних умов розв'язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища - одне із завдань психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку. Педагоги дошкільного закладу мають передусім формувати позитивне ставлення здорових вихованців до дітей з психофізичними вадами, емпатію, прийоми адекватної взаємодії. Ця робота може здійснюватися за допомогою таких методів:

• бесіда;

• переконання;

• розгляд проблемних ситуацій;

• сюжетно-рольові ігри;

• перегляд спеціально відібраних відео сюжетів.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЩО МАЮТЬ ОБМЕЖЕНІ МОЖЛИВОСТІ ЗДОРОВ'Я

Якщо у дошкільному навчальному закладі серед вихованців є діти з обмеженими фізичними можливостями, доцільно створити всі необхідні умови для організації виховання і навчання таких дітей, а саме:

• організувати корекційну групу для дітей з важкими порушеннями мовлення, відкрити логопедичний пункт;

• сформувати програмно-методичну й матеріально-технічну бази;

• обладнати окремі приміщення для проведення корекційної роботи - кабінети практичного психолога та вчителя-логопеда, сенсорну кімнату.

Враховуючи ці можливості дошкільного закладу, потрібно визначити основні завдання спільної діяльності педагогів і спеціалістів у наданні допомоги дітям, що мають обмежені можливості здоров'я:

• розвиток особистості кожної дитини з урахуванням її індивідуальних фізичних і розумових можливостей;

• здійснення повноцінної соціальної адаптації у групі однолітків;

• проведення корекційно-педагогічної. психологічної роботи;

• підготовка до шкільного навчання;

• надання моральної допомоги і підтримки батькам (законним представникам) дитини, їх консультація з питань виховання у родині.

Практика показала, що розв'язати поставлені завдання можна лише спільними зусиллями колективу дошкільного закладу, родини, поліклініки, і не стихійно, а цілеспрямовано, планомірно.

Для цього у дошкільному закладі створюється група психолого-педагогічного супроводу дітей, що мають обмежені можливості здоров'я. Ця група є структурним підрозділом дошкільного закладу. До неї входять заступник завідувача з навчально-виховної роботи, медичні працівники дошкільного закладу, практичний психолог, вчитель-логопед, вихователі, інструктор з фізкультури. Метою роботи групи є об'єднання зусиль освітньої установи, дитячої поліклініки і батьків у створенні оптимальних умов для цих дітей під час їх перебування у дошкільному закладі.

У сферу діяльності групи психолого-педагогічного супроводу дітей, що мають обмежені можливості здоров'я, входить:

• виявлення таких дітей;

• проведення опитування серед батьків цих дітей (чи вони хочуть, щоб їхня дитина відвідувала дошкільний заклад, чи, навпаки, щоб вона навчалася вдома);

• здійснення патронажу родин;

• консультаційна допомога під час проходження міської психолого-медико-педагогічної комісії;

• обстеження і психолого-педагогічний супровід таких дітей у дошкільному закладі.

Після зарахування дитини у дошкільний заклад й укладання договору між дошкільним закладом і батьками (законними представниками) за згодою останніх члени цієї групи проводять обстеження дитини, за результатами якого складають індивідуальну програму її психолого-педагогічного супроводу. Потім вони розробляють гнучкий розклад занять з урахуванням індивідуальних особливостей та діагнозу дитини, циклограму роботи фахівців з цією дитиною.

Зміст роботи з дітьми цієї категорії визначають освітні програми (комплексні і парціальні), які реалізуються у дошкільному закладі. У процесі освітньої роботи фахівці здійснюють індивідуальний підхід до дітей з урахуванням їхнього діагнозу. З огляду на це фахівці групи розробляють рекомендації щодо роботи з цими дітьми для всіх педагогів дошкільного закладу.

Надзвичайно важливого значення група психолого-педагогічного супроводу дітей, що мають обмежені можливості здоров'я, надає взаємодії з батьками. Так, члени групи повинні проводити у дошкільному закладі індивідуальні і тематичні консультації, батьківські збори, тренінги, круглі столи з обміну досвідом. У ході цих заходів батьки:

• одержують усю необхідну інформацію про те, як реалізовувати програму комплексної реабілітації, створювати для дитини спокійну, доброзичливу атмосферу, правильно організовувати розпорядок дня і харчування, заняття у домашніх умовах;

• ознайомлюються з основами педагогіки і дитячої психології.

Таку роботу проводять відповідно до розробленого перспективного плану.

Група психолого-педагогічного супроводу дітей, що мають обмежені можливості здоров'я, координує діяльність усіх учасників корекційного процесу. Це дає педагогам змогу:

• колегіально визначати загальні завдання корекційно-розвивальної роботи;

• простежувати динаміку розвитку дітей за допомогою проходження психолого-медико-педагогічної комісії (двічі на рік) з метою визначення подальшого освітнього маршруту;

• здійснювати індивідуальну роботу з дітьми з урахуванням особливостей їхніх діагнозів;

• забезпечувати наступність з виконання індивідуальної програми розвитку дитини у роботі всіх фахівців.

Досвід роботи свідчить, що спеціально організований корекційний освітній про- цес, взаємозв'язок у роботі всіх фахівців з дітьми, що мають обмежені можливості здоров'я і стикаються з труднощами у навчанні, спілкуванні, поведінці, дає позитив- ні результати, а саме:

• піднімає дітей на вищі рівні розвитку;

• розвиває особистісні якості, які дають дітям змогу адаптуватися у соціумі;

• забезпечує підготовку дітей до школи.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ З ДІТЬМИ, ЩО МАЮТЬ ОБМЕЖЕНІ МОЖЛИВОСТІ ЗДОРОВ'Я

Вихователям:

• по-доброму, турботливо ставитися до дітей з обмеженими можливостями здоров'я, показуючи приклад ставлення до таких дітей іншим вихованцям, створювати умови для їх гарного самопочуття і розвитку у дитячому садку;

• планувати і здійснювати індивідуальний підхід у всіх видах діяльності з урахуванням діагнозу дітей з обмеженими можливостями здоров'я;

• залучати дітей з обмеженими можливостями здоров'я до ігор у маленьких підгрупах, до загальних хороводних та імітаційних ігор, парних доручень, розвиваючи їх інтерес до спілкування з однолітками і збагачуючи досвід таких дітей;

• учити дітей з обмеженими можливостями здоров'я мити, витирати руки й обличчя рушником, знімати і надягати одяг, доглядати за ним, правильно сидіти за столом і користуватися столовими приборами, складати іграшки на місце і підтримувати порядок, розвиваючи навички елементарного самообслуговування та гігієни;

• співпрацювати з дітьми з обмеженими можливостями здоров'я у практичних справах (спільні ігри, трудові доручення, догляд за тваринами, рослинами тощо), сприяючи розвитку пізнавальної активності, допомагати дітям через спільну діяльність освоювати нові способи та прийоми дії;

• розвивати дрібну, артикуляційну та загальну моторику за допомогою пальчикової, артикуляційної гімнастики, чистомовок, масажу, загальнорозвивальних вправ, ігор і завдань.

Учителю-логопеду:

• проявляти увагу до дітей, створювати умови для гарного самопочуття й активності;

• здійснювати комплексний мовленнєвий розвиток, включаючи у роботу з дітьми з обмеженими можливостями здоров'я ігри та завдання на розвиток усіх компонентів мовлення (фонематичні процеси, лексичний і граматичний лад, зв'язне мовлення);

• розвивати слухову функцію (немовленнєвий, мовленнєвий слух і фонематичні процеси), зорово-просторову і рухову функції (загальну, артикуляційну, дрібну моторику);

• здійснювати розвиток розумової діяльності й емоційно-особистісної сфери.

Практичному психологу:

• приділяти особливу увагу психічному самопочуттю дітей з обмеженими можливостями здоров'я, збереженню їхнього психічного здоров'я;

• підвищувати активність дітей та їхню самостійність через індивідуальні групові заняття, спрямовані на розвиток навичок комунікативності;

• здійснювати інтелектуальний, соціально-психологічний й емоційно-вольовий розвиток дітей.

Інструктору з фізкультури:

• здійснювати диференційований підхід під час підготовки до занять (планувати індивідуальну роботу);

• створювати умови для гарного самопочуття дітей, що мають обмежені можливості здоров'я, попереджувати їх стомлюваність;

• розвивати загальну рухову активність дітей, що мають обмежені можливості здоров'я;

• розвивати різні види самостійної рухової діяльності з урахуванням рухових можливостей дітей, що мають обмежені можливості здоров'я;

• розвивати фізичні якості й рухові здібності: швидкість реакції, спритність, гнучкість, силу, витривалість, координацію;

• формувати у дітей з обмеженими можливостями здоров'я базові вміння і навички у різних іграх і вправах, елементи техніки виконання всіх основних видів рухів.

Музичному керівнику:

• створювати умови для прояву позитивних емоцій, гарного самопочуття дітей, що мають обмежені можливості здоров'я;

• здійснювати індивідуальний підхід у роботі з дітьми (зменшувати навантаження, давати посильні завдання);

• забезпечувати музичний розвиток, використовуючи у роботі рухливі ігри, ігрові завдання, рухи під музику, хороводні ігри, спів, слухання музики;

• залучати дітей, що мають обмежені можливості здоров'я, до святкових заходів, розваг, театральної діяльності, розвиваючи їхні творчі здібності.

Забезпечення права і комфортних умов на освіту дітей з обмеженими можливостями здоров’я в загальноосвітніх навчальних закладах, одержання освіти та участі в трудовій діяльності громадян, що відносяться до категорії «осіб з обмеженими можливостями здоров’я», є необхідною характеристикою демократичного цивілізованого суспільства. Розвиток сучасних інформаційних технологій, науково-технічний прогрес і глобальні зміни видів професійної діяльності різко розширили можливості соціальної інтеграції різних категорій дітей з відхиленнями в розвитку, поведінці, обмеженими можливостями здоров’я та особливими освітніми потребами. Люди, раніше приречені бути на утриманні держави, стають повноцінними членами суспільства. Кардинальне вирішення проблем забезпечення нормального розвитку і освіти даної категорії дітей вимагає суттєвих змін державної політики по відношенню до системи спеціальної освіти.

Інклюзивна освіта – перший крок до визнання ціннісної значимості і поваги до особистості кожної дитини, прийняття її індивідуальності й неповторності, забезпечення її подальшого повноцінного та гідного життя в суспільстві.

Сучасне громадянське суспільство неможливе без активного залучення всіх своїх членів у різні види діяльності, поваги прав і свобод кожної окремої людини, забезпечення необхідних гарантій безпеки, свободи і рівноправності.

- необхідний роздатковий і дидактичний матеріал для занять із дітьми
Кiлькiсть переглядiв: 32